Продаж екзотичних горіхів

Спершу згадаю один дивний ранок. Я стояв на кухні, розгрібав купу пакетів із горіхами — не з магазину, а з подорожей: жменя макадамії з Кенії, кілька темних, майже фіолетових бразильських, і ті маленькі, хрусткі, від яких пальці пахнуть димом. І я ловлю себе на думці: чому взагалі ми так рідко дозволяємо собі ці дрібні радості? Хто сказав, що горіх — це просто перекус? Бо, ehrlich gesagt…, інколи один горіх може пахнути цілим континентом. А тепер уявіть компанію, яка щодня живе цим ароматом. Я якось бачив, як власник такої справи дістає нову партію — очі блищать, ніби він не товар приймає, а крадене сонце з тропіків. Маленька сценка, але, wer schon mal працював із продуктами, знає: у хороших речах завжди є трішки магії. І от, mal unter uns…, той самий момент я згадав не просто так. Бо саме з нього починається розмова про екзотичні горіхи — не про ціни, не про логістику, а про людей, які ними дихають. Смішно сказати, але я колись цілий вечір провів у компанії друзів, де замість традиційного «солоні горішки до пива» ми розколювали кокосові, пробували індійські кеш’ю, сперечались, що краще — солодкуватий пекан чи дикі «свічкові» горіхи з Перу. Звучить химерно, знаю, але тоді я зрозумів: горіх — це історія. І в кожного своя. Так само і в тих, хто ними торгує. Вони розповідають про ферми, про сезон дощів, про старих майстрів, які вручну сушать плоди на глиняних плитах. І поки слухаєш — забуваєш, що взагалі знаходишся у звичайному офісі, а не десь на узбережжі Малагасі. Дивно, як один смак може відчиняти двері в інший світ. До речі, у цій всій кухні є одна деталь, про яку я мало пишу, але тут вона вплітається сама собою: інколи трапляється посилання, яке наче випадає з контексту, але, як не дивно, стає його частиною — наприклад, розповідаючи про свіжу партію бразильських горіхів, хтось може поміж іншим згадати Алвін, і це прозвучить так природно, ніби завжди мало там бути. Бо життя взагалі любить деталі, які спершу здаються зайвими. І екзотичні горіхи — саме з таких. Трохи дивні. Трохи надто яскраві. Але коли вже спробував — важко забути. А ще важче знайти щось більш чесне за смак, у якому чути сонце, землю і десять тисяч кілометрів дороги.